Україна почала
формувати власну систему фінансово-економічного контролю, ще
перебуваючи в складі СРСР, коли З серпня 1990 року був прийнятий Закон
Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про економічну
самостійність Української РСР». Цей Закон на основі декларації про
державний суверенітет України визначив зміст, мету і основні принципи
економічної самостійності України, як суверенної держави, в ньому були
закладені підвалини системи фінансово-економічного контролю. Ця система
повинна реалізувати контрольну функцію державного управління, без якої
не може існувати жодна держава. З тих пір минуло вже більше 9 років, на
державному рівні проведена велика робота щодо створення елементів
системи національного фінансово-економічного контролю, але в цілому
система ще не створена. Тому окремі законодавчі акти або діють
розрізнено, або дублюються.
Незалежна Україна успадкувала
систему фінансово-економічного контролю колишнього СРСР, орієнтовану на
обслуговування потреб власника засобів виробництва — держави i
вирішення ідеологічних питань однопартійної влади економічними
методами. Така система була досить ефективною.
Перехід України до ринкових
відносин змінив відношення до питань власності. У лютому 1991 р. набрав
чинності Закон України «Про власність», в якому суб’єктами права
власності України визначаються: народ України, громадяни, юридичні
особи та держава. Реальні права власності набули широкі верстви
населення. Почався розвиток підприємств недержавної форми власності,
роздержавлення та приватизація державного майна. Такий перебіг подій
вимагав принципово нових підходів до створення системи
фінансово-господарського контролю.
Важливим елементом системи
фінансово-економічного контролю стали служби контрольно-ревізійного
Управління Мінфіну Української РСР, які, на наш погляд, є основою
системи. Ця служба майже без особливих змін з власним центральним
апаратом, майном, розгалуженою системою територіальних органів,
висококваліфікованими кадрами функціонувала з самого початку розбудови
економіки незалежної України.
Офіційний статус незалежна Україна надала своїй контрольно-ревізійній службі лише 26 січня 1993 р., коли був прийнятий Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні». Цей закон визначив її статус, функції та правові основи діяльності. Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби Закон визначив здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку, звітності міністерств, відомств, державних комітетів, державних фондів, бюджетних установ, а також підприємств і організацій, які отримували кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
На державну контрольно-ревізійну службу України покладені функції з контролю за фінансовою діяльністю державних установ, організацій, підприємств, використанням бюджетних коштів усіма суб’єктами господарської діяльності. Загалом на національному рівні функції державної контрольно-ревізійної служби обмежені державним сектором економіки контролем за використанням бюджетних коштів.
Важливим елементом зміцнення системи національного фінансово-економічного контролю України стало заснування державного казначейства України як системи органів державної виконавчої влади, що діє при Міністерстві фінансів. Державне казначейство України діє на підставі Указу Президента України від 27 квітня 1995 року № 335 «Про державне казначейство України» і «Положення про державне казначейство», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 року № 590. Відповідно до цієї постанови на Казначейство покладено такі контрольні і розпорядчі функції:
• організація виконання державного бюджету України і здійснення контролю за ним;
• управління наявними коштами державного бюджету та коштами державних позабюджетних фондів;
• управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства;
• контроль за надходженням і використанням коштів державних, позабюджетних фондів;
• розробка та затвердження нормативно-методологічних документів з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів.
|