Адам
Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактур¬ного
періоду. В його працях і в працях його послідовника Д. Рікардо класична
буржуазна політична економія набула найвищого розвитку.
Народився А. Сміт у шотландському місті Керколді в родині митного
чи¬новника. Навчався в університетах Глазго і Оксфорді, де вивчав
філософію, літературу, історію, фізику, математику. В 1751 р. був
обраний професором університету в Глазго і згодом очолив там кафедру
моральної філософії. В 1764 р. Сміт залишає університет і стає
вихователем англійського герцога Баклю, з яким подорожує протягом трьох
років. Перебуваючи у Франції, Сміт знайомиться з енциклопедистами і
фізіократами. Повернувшись до Англії, він оселився в- рідному місті
Кірколді, де працює над своєю книгою «Дослідження про причини і природу
багатства народів». Вона була опублікована в 1776 р. і принесла Сміту
світову славу. Його стали називати шотландським мудрецем, творцем нової
науки — політичної економії. Останні роки свого життя Сміт працював
митним комісаром Шотландії.
Наоліюючи філософів-просвітителів, які за вихідний пункт своєї системи
брали «соціальну людину», Сміт ставить перед собою наукове завдання її
ком¬плексного дослідження. В своїх працях він розглядає окремі аспекти,
сторони людської природи: моральні, громадські, економічні. В
«Багатстві народів» Сміт досліджує «людину економічну». Це дослідження
не ізольоване від двох інших аспектів людської природи.
Метод, який застосовує Сміт, можна назвати дедуктивно-індуктивним. Він
вдається і до аналізу внутрішніх закономірностей економічних явищ, які
вив¬чає, і до опису їх зовнішніх проявів. Працям Сміта притаманні
системність, історизм і еволюціонізм. Щодо історизму, який
заперечувався в марксистській літературі (на тій підставі, що Сміт
трактує капіталізм як вічний спосіб вироб¬ництва), то він проявляється
в тому, що у Сміта звичаї, інститути, економічні категорії змінюються.
Неоднакові вони і в різних народів, і вивчення, і пізнання їх можливе
лише в процесі еволюції. Суспільство Сміт розглядає як сукупність
індивідів, що наділені від природи певними властивостями, які наперед
визначають їх економічну поведінку. Основними з них виступають такі, як
трудове походження життєвих благ, схильність до обміну послугами, або
результатами своєї праці, егоїстичні інтереси людини — намагання
покращити своє становище.
Трудове походження життєвих благ змушує людину приносити в жертву «своє
дозвілля, свободу, спокій», тобто терпіти певні тілесні й душевні
тягарі. Схильність до обміну, «схильність міняти, вимінювати,
обмінювати один пред¬мет на інший» — одна з вирішальних ознак людської
природи. Вона зумов¬лює те, що люди через розподіл праці концентрують
свою діяльність на якійсь певній її формі, що підвищує її
продуктивність. Керуючись егоїстичними інтересами, пошуком особистої
вигоди, людина оптимізує свою діяльність, а це обертається вигодою для
всього суспільства.
Розвиваючи вчення основоположників класичної політичної економії про
«природний порядок», Сміт звільняє його від феодальних нашарувань. Він
підкреслює, що в умовах «природного порядку» (вільної конкуренції),
склад¬ною взаємодією господарської діяльності людей керує «невидима
рука». Тобто економічне життя людей підпорядковується об'єктивним
закономірностям. У трактуванні «природного порядку» Сміт виходить з
двох принципів: об'єктив¬ної закономірності природи, дії об'єктивних
законів природи, «невидимої руки» і «природної свободи людини». Дія
об'єктивних законів благодійно спря¬мована до людини.
Благотворність дії об'єктивних законів не безумовна. Вона передбачає певні соціальні умови, а саме — природну свободу людини, яка проявляється в можливостях кожної людини, за умов дотримання нею «законів справедли¬вості», вільно відстоювати власні інтереси. Лише за цих обставин природна поведінка людини співпадає з дією природних сил, «невидимої руки», тобто законами природи.
У наступних концепціях — Рікардо, Сен-Сімона і особливо К. Маркса — ця друга сторона випала. В них залишилась лише об'єктивна закономірність, що керує поведінкою людини.
Ідею природного порядку Сміт поширює і на діяльність держави. Він вис¬тупає прихильником економічного лібералізму, свободної гри господарських сил, невтручання держави в економічне життя. Але разом з тим Сміт визна¬чає роль держави у виконанні нею таких функцій, як оборона країни, право¬суддя, народна освіта, утримання громадських установ тощо. Він також вис¬ловлювався за державне регулювання норми процента і мінімуму заробітної плати.
Розподіл праці і гроші. Свою книгу «Багатство народів» Сміт починає з розподілу праці. Це не випадково, адже він — економіст мануфактурного періоду. На відміну від меркантилістів, які вважали, що багатство пород-жується обміном, і фізіократів, які пов'язували його з сільським господарст¬вом, Сміт чітко формулює першоджерело багатства — працю. Вступ до своєї роботи він починає так: «Річна праця кожного народу становить первісний фонд, який доставляє йому всі життєво необхідні предмети і зручності, що споживаються ним протягом року і складаються завжди або з безпосередніх продуктів цієї праці, або з того, що одержується в обмін на ці продукти у інших народів»^. Але кількість цих продуктів, продовжує Сміт, залежить від кількості праці, що функціонує у виробництві, і від майстерності робітника, рівень якої є результатом поділу праці. Вирішальним фактором зростання ба¬гатства і «загального добробуту» Сміт вважає розподіл праці, який веде до «ве¬личезного збільшення продуктивності всіх різнобічних занять і мистецтв»^.
Зростання продуктивності праці в результаті її розподілу зумовлюється: 1) збільшенням вправності; 2) збереженням часу, який витрачається при пе¬реході від одного виду праці до другого; 3) винаходом і застосуванням ме¬ханізмів, які полегшують працю і дозволяють одному робітникові виконувати працю кількох.
Надаючи величезного значення розподілу праці, Сміт, проте, не розумів його причин. Розподіл праці у нього породжується схильністю до обміну. «...Схильність до обміну і була тим, що спокон віку породило розподіл праці»^. Але насправді не схильність до обміну породжувала розподіл праці, а, навпа¬ки,— розподіл праці виступає передумовою обміну.
Не можна погодитись з заявами дослідників, які услід за Марксом заува¬жували, що Сміт змішує розподіл праці в мануфактурі і суспільстві. Дійсно, Сміт починає аналіз з поетапного розподілу праці в мануфактурі по вироб¬ництву голок і через фаховий розподіл, аналіз економічних функцій класів він виходить на суспільний поділ праці. Так як у Сміта саме можливість обміну веде до розподілу праці, то ступінь останнього, пише він, завжди повинна об¬межуватись розмірами ринку. Саме розвиток ринку, розвиток шляхів сполу¬чення сприяють тому, що «промисли всякого роду починають природно ділитись і вдосконалюватись».
|