Давид
Рікардо (1772--1823) — видатний представник класичної буржу¬азної
політичної економії. Йін народився в сім") лондонського біржового
мак¬лера. Два роки навчався ^ торговій школі в Амстердамі. Повернувшись
до Лондона, допомагає батькові в його біржових операціях. Згодом він
зай¬мається біржовими операціями самостійно і наживає велике багатство.
Рікардо не одержав систематичної освіти і самостійно вивчав математику,
фізику, хімію, геологію, теологію, літературу. Якийсь час він працював
викла¬дачем математики, двічі обирався шерифом, аз 1819 до 1823 р. був
членом англійського парламенту. Рікардо активно працює в парламентських
комісіях, часто виступає з промовами з економічних питань. Його перші
економічні праці були присвячені проблемам грошового обігу. В 1817 р.
була опублі¬кована його головна праця «Начала політичної економії і
оподаткування».
У цій праці, як і в інших, Рікардо виступає як ідеолог промислової
бур¬жуазії. Причому він не лчше розробляє економічну програму
буржуазного розвитку, а й бере активну участь у політичній боротьбі
буржуазії з землевлас¬никами.
Як і Сміт, Рікардо розглядає капіталістичні відносини як природні й
вічні. Він розвиває смітівську ідею про особистий інтерес як основну
рушійну силу суспільного розвитку в умовах повної свободи дій. Але у
нього не всякий егоїстичний інтерес є рівноцінним. На перше місце він
ставить інтереси про¬мислової буржуазії Н рішуче виступає проти
лендлордів.
Основне завдання політичної економії Рікардо вбачає у відкритті законів
розподілу. Якщо Сміт досліджує природу зростання багатства — тобто
еко¬номічного зростання,— то Рікардо розглядає розподіл як фактор
зростання. У передмові до першого видання своєї праці він пише:
«Визначити закони, які керують цим розподілом (на прибуток, ренту і
заробітну плату.— Л. К.),— головне завдання політичної економії»^ В
передмові до третього видання
Рікардо підкреслює намагання більш повно, ніж у попередньому виданні, викласти свої погляди на цінність.
Теорія вартості. Рікардо, як і Сміт, розрізняє споживну і мінову
цін¬ність. Корисність (споживна цінність), підкреслював він, не є
мірилом мінової цінності, хоча вона абсолютно необхідна для неї. Товари
свою мінову цінність черпають з двох джерел — рідкості і кількості
праці, що необхідна для їх добу¬вання. Існують товари, цінність яких
визначається виключно їх рідкістю (ста¬туї, картини, раритетні книги,
монети). Цінність цих товарів не визначається кількістю праці,
витраченої на їх виготовлення, і змінюється залежно від ба¬гатства і
смаків споживача. Проте їх кількість у загальній масі товарів
незнач¬на. Мінова цінність переважної кількості товарів визначається
працею.
Оскільки мінова цінність — категорія відносна, яка знаходить свій прояв
у певній кількості іншого товару, Рікардо виявляє й абсолютну цінність,
суб¬станцію якої становить праця. Проте він не розвиває цю ідею, а
зосереджує основну увагу на дослідженні саме мінової цінності.
Рікардо підтримує Сміта в його трактуванні цінності працею і критикує
за її визначення працею, що купується. Не сприймає Рікардо й
смітівського тлумачення цінності як суми доходів. У Рікардо цінність
виступає як первинна величина, що визначається працею і розподіляється
на доходи.
На цінність товарів, підкреслював Рікардо, впливає не лише праця,
безпо¬середньо витрачена на їх виробництво, а й капітал, тобто праця,
витрачена на знаряддя, інструменти, будівлі, що беруть участь у
виробництві.
Рікардо, як і Сміт, ототожнює капітал із засобами виробництва. Але якщо
Сміт цю категорію пов'язував з капіталістичним способом виробництва,
існуванням найманої праці, то Рікардо трактує її позаісторично. У нього
все, що бере участь у виробництві, навіть знаряддя первісної людини,
становить капітал. А звідси висновок про правомірність прибутку на
капітал. Решта цінності йде на оплату праці.
У Рікардо теорія цінності переплітається з теорією розподілу. Він заявляє, що зміни в заробітній платі не ведуть до відповідних змін цінності товару. «Цінність товару,— писав він,— або кількість якогось іншого товару, на яку він обмінюється, залежить від відносної кількості праці, необхідної для його ви¬робництва, а не від більшої чи меншої винагороди, яка виплачується за цю працюй. Зміни в заробітній платі позначаються лише на величині прибутку. Рікардо критикує Сміта за його твердження про те, що зростання ціни праці веде до підвищення цін товарів.
Рікардо, як і Сміт, зіткнувся з труднощами, коли вирішував проблему цінності на капіталістичній основі. Він бачив, що прибуток на капітал визна¬чається розмірами капіталу, що норма прибутку має тенденцію до вирівнювання. А це було б неможливо, якби товари обмінювались лише відповідно до витрат живої праці. В такому разі галузі, де основний капітал займає незначне місце або швидко обертається, мали б переваги перед галузями, в яких основний капітал займає більшу долю або повільно обер¬тається.
Перша група галузей продавала б товари дорожче, тому що у неї були б більші витрати праці і відповідно з трудовою теорією цінності створювалась би більша цінність. Але тоді відбувався б перелив капіталів у ці галузі, а решта га¬лузей не змогла б розвиватись.
Щоб подолати цю суперечність, Рікардо модифікує свою теорію цінності. Він відмовляється від заяви про те, що заробітна плата не впливає на ціни і розглядає її вплив на ціни в результаті різних змін стану та співвідношення основного і оборотного капіталу. Рікардо робить висновок, що зростання номінальної заробітної плати збільшить цінність благ, виготовлених за допо¬могою капіталу з коротким строком служби, або малої кількості техніки відносно благ, виготовлених за допомогою «довговічного» капіталу, або вели¬кої кількості техніки. Саме таким шляхом буде урівнена норма прибутку неза¬лежно від статей витрат.
Проте Рікардо заявляє, що ця причина зміни цінності товарів діє порівняно слабо і її можна не враховувати. Значно важливішою причиною Рікардо називає збільшення або зменшення кількості праці. Такий його підхід до визначення цінності став предметом гострої критики з боку буржуазних економістів.
Рікардо розрізняє природну й ринкову ціни. Під природною він фактично розуміє цінність, під ринковою — ціну. Ринкові ціни підлягають випадковим і тимчасовим коливанням. Короткочасний вплив на відхилення ринкових цін від природних має попит і пропозиція. Проте в умовах вільної конкуренції і переливу капіталів ринкові ціни не можуть надовго відхилятись від природних. У довготривалому аспекті зміна цін пояснюється зміною витрат виробництва.
Гроші. Рікардо багато уваги приділяв аналізу грошей і грошового обігу. Це не випадково. Досконало володіючи правилами біржової гри, він нама¬гається теоретично обгрунтувати проблему грошового обігу. Крім того, це питання було надзвичайно актуальним на той час у зв'язку з припиненням Англійським банком у 1797 р. обміну банкнот на золото, що зумовило їх обезцінення. Рікардо бере активну участь у полеміці, що точилася з цього при¬воду.
Теорію грошей Рікардо будує на основі своєї теорії цінності. Гроші він розглядає як товар, що має цінність. Основу грошової системи у нього стано¬вить золото. Цінність золота і срібла, як і всякого товару, визначається витра¬тами праці. При данній цінності грошей їх кількість в обігу залежить від суми товарних цін. Проте використання золота в обігу Рікардо вважає дорогим і не¬розумним і розробляє проект системи паперового грошового обігу.
|