Мислення меркантилістів різко відрізняється від економічних поглядів античного світу. Керівним принципом останнього переважно був арістотелівський поділ господарства на економіку і хрематистику. Економіка оцінювалась позитивно, а хрематистика всіляко засуджувалася, або, у крайньому випадку, допускалася як неминуче лихо. У центрі уваги меркантилістів постає саме хрематистика — «породження» грошей грошима. Вони шукають зв'язок між господарськими явищами, але шукають його у тому вигляді, у якому він виступає на поверхні явищ, у сфері обігу. І це було обумовлено особливістю епохи, коли меркантилісти вступили на історичну арену.

Меркантилізм належить до тієї епохи, коли капіталістичне виробництво робило свої перші кроки і не охоплювало ще всього народного господарства. Домінуючою сферою діяльності капіталу був товарний обіг, у виробництві панували ще феодальні відносини. Це домінування торгового капіталу позначилося на теоретичних концепціях меркантилістів.

Предметом дослідження у меркантилістів є сфера обігу. Навіть сам термін меркантилізм походить від італійського слова «mercante» — купець. Метод дослідження меркантилістів — збір і описання фактів, що спостерігаються, та часткова їх класифікація, тобто метод від конкретного до абстрактного, який є неминучим у період виникнення науки. Основне завдання — суто практичне — обгрунтувати меркантилістську економічну політику. Оскільки буржуазна політична економія знаходилася у дитячому стані, у теоретичному плані меркантилізм був нерозвинутим. Меркантилісти не дали і не могли дати розгорнутої теорії капіталізму, не аналізували його закони і категорії, а трактували переважно питання економічної політики і вирішували їх конкретно, практично.

Економічна думка меркантилістів не являє собою цілісної системи, але їх погляди можуть бути зведені до таких основних положень. По-перше, багатством є лише те, що може бути реалізоване і дійсно реалізується у грошах; тобто воно уявлялося як нагромадження грошей. По-друге, виробництво створює лише передумови для утворення багатства, тому його необхідно всіляко заохочувати і розвивати. По-третє, безпосереднім джерелом багатст-ва є сфера обігу, тобто сфера, де продукти перетворюються у гроші. По-четверте, сфера обігу є водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів по більш високій ціні, ніж ціна, за якою вони купуються. Г—Г — гроші, що породжують гроші,— таке розуміння капіталу у меркантилістів. По-п'яте, однак не всякий обіг є джерелом багатства. Обіг товарів усередині країни, на думку меркантилістів, хоча і збагачує одних осіб за рахунок інших, проте не збільшує і не зменшує загальної суми народного багатства. Джерелом багатства є лише зовнішня торгівля. По-шосте, звідси загальний висновок — баланс у зовнішній торгівлі повинен бути активним, тобто слід менше купувати у іноземців і більше їм продавати. Проте необхідно відзначити, що в питанні розуміння активного балансу існувала велика розбіжність поглядів ранніх та пізніх меркантилістів.