Поняття
"товар” є центральним поняттям всієї економічної теорії. За визначенням
А.В.Калини, В.В.Осокіної "товар – це подукт виробництва або діяльності
людини, створений для задоволення якихось потреб за допомогою обміну. З
цього визначення випливають дві властивості товару, дві його сторони:
споживна вартість та здатність обміну одного товару на інший”[2;30].
Споживна вартість, тобто здатність товару задовольняти ті чи інші
потреби – це якісна сторона товару. Її характеризують певні відмінні
риси. Споживна вартість товару має бути продуктом праці, людської
діяльності. Якщо якась корисна річ не є результатом такої діяльності
(наприклад, вода у природному джерелі), то ця річ не має споживної
вартості товару.
Споживна вартість товару завжди має суспільний характер, адже задовольняє потреби ринку, а отже, суспільства.
Споживна вартість товару надходить у споживання тільки за допомогою
обміну, купівлі-продажу. Продукти натуральної феодальної ренти,
незважаючи на свою корисність, привласнювалися феодалом безкоштовно,
без еквівалентного обміну, отже, не мали споживної вартості товару.
Далі, споживна вартість товару завжди має історичний характер, тобто
виникає, розвивається і зникає під час виникнення й розвитку товарного
виробництва і кожного окремого товару.
Два товари обмінюються на ринку через те, що пересіклися потреби їх
власників. Отже, споживна вартість товару як економічна категорія
виражає ринкові відносини між товаровласниками із задоволення їхніх
потреб.
Друга властивість товару, що випливає з його визначення, полягає в його
здатності обмінюватися на інший товар. Підставою цієї властивості є
вартість певного товару. Якщо споживна вартість – це кількісна сторона
товару, то вартість є якісною стороною. Вона визначається витратами
праці, капіталу, фізичних і духовних сил людини, його знаннями,
досвідом і майстерністю, потрібними для виготовлення даного товару.
Обмін одного товару на інший можливий за умови рівності цих витрат на
їх створення, тобто рівності їх вартостей.
Обмін товарів відбувається в певній пропорції. Наприклад, якщо при
бартерному обміні (обміні без посередництва грошей) одна одиниця
деякого товару обмінюється на чотири одиниці інакшого товару, то між
ними, таким чином, встановлюється певна пропорція. Таке співвідношення,
в якому дин товар обмінюється на інший, називається міновою вартістю.
Отже, вартість товару виявляється на ринку за допомогою мінової
вартості. Мінова вартість уявляє собою форму прояву вартості товару на
ринку.
"Вартість товару як економічна категорія також виражає ринкові
відносини між товаровласниками (між продавцем і покупцем) по витратах
праці, капіталу та інших видатків на виробництво їх товарів” [2;31].
В кожному товарі втілюється праця, витрачена на його виробництво.
Праця, втілена в товарі, має подвійний характер. З одного боку, це
конкретна праця, тобто праця якогось певного виробника того чи іншого
фаху. З другого боку, це абстрактна праця, тобто певна частка сукупної
праці всіх членів суспільства. Конкретна праця створює таку властивість
товару, як споживна вартість, абстрактна праця створює іншу властивість
– вартість.
Є.Ф.Борісов зазначає, що "товарне виробництво – така система організаційно-економічних відносин, за якої корисні продукти створюються для їхнього продажу на ринку”[1;103]. Система товарного виробництва має три найважливіші специфічні ознаки :
- відкрите господарство;
- розподіл праці;
- непрямі звязки.
Ці ознаки визначають відповіді на основні проблеми будь-якої економічної системи : що створювати, як застосовувати для цього фактори виробництва і для кого призначаються вироблені продукти.
Розгляну докладніше кожну з вищезгаданих основних рис товарного господарства.
По-перше, товарне виробництво грунтується на суспільному поділі праці, що склався між окремими господарськими одиницями. Розвиток поділу праці передбачає прогрес виробництва : зростання кваліфікації і вміння працівників, а також винайдення машин, що полегшують і скорочують працю, дозволяють одній людині виконувати роботу декількох. Збільшення виробництва благ на спеціалізованому підприємстві створює можливість і необхідність обмінювати їх надлишок на масу корисних речей, створених на іншому виробництві.
Ще один з класиків політичної економії Адам Сміт високо оцінював значення поділу праці для зростання добробуту всіх одноосібних власників: "Кожен працівник може мати значну кількість продуктів своєї праці понад ту кількість, яка необхідна для задоволення його власних потреб; і оскільки всі інші працівники опиняються в такому самому становищі, він виявляється спроможним обміняти більшу кількість своїх продуктів на більшу кількість виготовлених ними продуктів…” [Цит.за1;104].
Таким чином, можна зробити висновок, що товарне господарство дає широкий простір загальному економічному закону поділу праці. У відповідності до цього закону економіка прогресує внаслідок дедалі якіснішої диференціації трудової діяльності. Зрештою виникає декілька форм поділу праці :
1) міжнародний поділ пораці (між країнами);
2) загальний (між великими секторами національної економіки : промисловістю, сільським господарством тощо);
3) особливий (поділ всередині секторів на окремі галузі і види виробництва);
4) одиничне (всередині підприємств на окремі підрозділи).
Звичайно, одинична диференціація праці на підприємстві, пов’язана з незакінченим виготовлення якоїсь частини готового продукту, не може породжувати товарного обміну, Такий обмін виникає внаслідок інших видів поділу праці. Міжнародний поділ праці породжує зовнішню торгівлю, загальний та особливий – внутрішню торгівлю.
|